Були собі на руці 5 братиків-пальчиків. Жили дружно, один одному допомагали. Та одного разу пальчик Мізинчик вередувати почав. „Хай решта пальчиків працюють, - сказав він. – А я найменший ще встигну.” Спочатку брати вмовляли його, ледарем називали. Даремно. Мізинчик і слухати нічого не хотів.

- Що ж,- вирішили четверо братів. – Хай буде по-твоєму. Жив собі окремо. Побачимо, що з цього вийде. Незручно було їм самим з роботою справлятися, проте потроху звикли. А що ж мізинчик? Захотів він якось яблуко з гілки дістати – не вийшло.
Став братиків просити про допомогу.

- Е, ні, - кажуть ті. – Ми все гуртом робимо, а ти від нас відокремився.
Тепер Мізинчик не міг ні мячем побавитися, ні двері відчинити. Нічого не міг.
Почав він з горя плакати. Тільки ніхто на нього не звертав уваги. Добре виплакавшись, Мізинчик сказав: „Вибачте, братики. Я більше ніколи так не вчиню”. Простили його брати, і стали вони знову разом весело жити й працювати.
Недарма кажуть люди, що гуртом і робота жвавіше робиться, і серце радіє.

Були собі на руці 5 братиків-пальчиків. Жили дружно, один одному допомагали. Та одного разу пальчик Мізинчик вередувати почав. „Хай решта пальчиків працюють, - сказав він. – А я найменший ще встигну.”